Артикуляційна гімнастика
АРТИКУЛЯЦІЙНА ГІМНАСТИКА
Мета артикуляційної гімнастики – формування та відпрацювання повноцінних рухів та положень органів артикуляційного апарату, на базі яких утворюються звуки, що складають фонетичну систему української мови.
Язик є найбільш рухомим органом. Він складається з кореня та спинки, в якій розрізняють передню середню та задню частини. Також виділяється кінчик язика та бокові краї. Кінчик язика може опускатися за нижні зуби (при звуках С, З, Ц, підніматися за верхні зуби (при звуках Т, Д, Н), притискатися до альвеол (при звуці Л), тремтіти під натиском видихуваного повітря (при звуці Р). Передня частина спинки язика може підніматися без участі кінчика до альвеол і утворювати з ними щілину (при звуках С, З, Ц), підніматися до піднебіння разом з кінчиком язика і утворювати щілину з твердим піднебінням (при звуках Ш, Ж. Щ). Тому важливо включати в артикуляційну гімнастику вправи, при виконанні яких відпрацьовуються положення язика:
- опущений за нижні зуби (вправа «Почистимо зуби»);
- піднятий догори (вправи «Маляр», «Грибок», «Гармошка»).
Після відпрацювання окремих рухів даються вправи на переключення з одного положення на інше (вправа «Гойдалка»).
Середня частина язика обмежена у своїх рухах і може тільки підніматися до твердого піднебіння (при вимові звука Й та м’яких приголосних). Для відпрацювання підняття середньої частини спинки язика виконується вправа «Киця сердиться», де дітям пропонують посміхнутися, показати зуби, відкрити ротик, кінчик язика покласти за нижні різці, вигнути спинку і погладити її верхніми зубами слідкуючи, щоб нижні зуби не рухалися вперед.
Задня частина язика може підніматися і змикатися з піднебінням (при звуках К, Г) або ж утворювати щілину з піднебінням (при звуці Х). Для відпрацювання цих рухів виконуються вправи «Пароплав гуде» та «Хованки».
Бокові краї язика можуть притискатися до внутрішньої поверхні корінних зубів і не пропускати вбік повітряний струмінь (при звуках І, Е, С, З, Ц, Ш, Ж, Ч, Щ, Р); можуть опускатися і пропускати повітряний струмінь вбік (при звуці Л); язик може звужуватися і бокові краї не будуть торкатися корінних зубів (при звуках О, У).
Язик може бути широким, розплесканим – для відпрацювання цього положення виконуються вправи «Покараємо язичок», «Смачне варення». Також він може бути вузьким – вправа «Годинник», «Дістань льодяник».
Губи також відіграють значну роль в утворенні звуків. Вони можуть витягатися в трубочку (при звуці У), округлюватися (при звуці О), оголювати передні верхні та нижні зуби (при звуках І, С, З, Ц, Л), злегка висуватися вперед (при звуках Ш, Ж). Нижня губа може змикатися з верхньою (при звуках П, Б, М) і утворювати щілину, наближаючись до верхніх передніх зубів (при звуках В, Ф). Розвитку рухливості сприяють вправи «Сопілка», «Паркан»
Нижня щелепа може опускатися і підніматися, змінюючи тим самим об’єм ротової порожнини, що важливо при утворенні голосних (вправи «Пароплав гуде», «Гойдалка»).
М’яке піднебіння може підніматися і опускатися. Коли м’яке піднебіння опущене, видихуваний струмінь повітря проходить через ніс, в результаті чого утворюються носові звуки М, МЬ, Н, НЬ. Якщо м’яке піднебіння підняте, а маленький язичок притиснутий до задньої стінки глотки, то закривається прохід до носової порожнини. Видихуваний струмінь іде через рот і утворює ротові звуки (всі, крім М, МЬ, Н, НЬ). Розвитку рухливості м’якого піднебіння сприяє покашлювання з відкритим ротом.
У мовлені звуки вимовляються не ізольовано, а один за одним, тому органи артикуляційного апарату повинні швидко змінювати своє положення. Ось чому від їх рухливості та координованості у значній мірі залежить чіткість вимови звуків, слів та фраз.
