Тренуємо мʼязи сили!
Допомагаємо дітям сильнішати після пережитого стресу
🔹Звичність. Допомагаємо дитині повернутися у той стан, що був до війни, до стресу. Це крок назад, щоб накопичити сили для кроку вперед.
🔸Самостійність. Не робимо за дитину те, що вона може зробити сама. Можемо допомогти почати чи зробити якусь частину дії, але щось обов'язково залишаємо за нею.
🔹Дія. Під час страшних ситуацій, підтримуючи дитину, пропонуємо їй просту дію — потримати пляшку води чи порахувати кроки. І фіксуємо, що вона впоралась.
🔸Участь. Дитина — не річ, яку можна лише переставити з місця на місце. Залучаємо її до збору речей чи тримання в руці мапи, щоб вона відчувала, що від неї щось залежить.
🔹Тіло. Пояснюємо дитині, як тіло дбає про її безпеку під час стресу і що з нею все гаразд. Розуміння свого тіла дозволяє відчути контроль над ситуацією.
🔸Близькість. Прийняття і надійність дають опору, яка допомагає відновлюватись і йти вперед. «Я з тобою» і «Я люблю тебе» зараз особливо важливі.
🔹Винні. вороги Пояснюємо, що відбувається, акцентуючи, що ні сама дитина, ні її родина не винні, — винні вороги. Не кажемо «Це все через тебе» або «Я заради тебе, а ти…»
🔸Нове. Пропонуємо щось нове, що дитина може досліджувати у безпечному середовищі: хоббі, знайомства, страви. Повернення цікавості — ознака відновлення.
🔹Вчора, сьогодні й завтра. Повертаємо опору на відчуття звʼязності часу, що втрачається у стресі. Сумуємо за минулим, продовжуємо традиції у сьогоденні та мріємо про майбутнє.
🔸Турбота. про себе Дозволяємо собі піклуватися про себе, просити про допомогу, відчувати близькість. Це внесок у стійкість дитини.
За матеріалами Світлана Ройз