A A A K K K
для людей з порушеннями зору
Комунальна установа "Інклюзивно-ресурсний центр"
Великописарівської селищної ради, Сумської області

Рекомендації педагогічним працівникам

Дата: 30.09.2019 11:46
Кількість переглядів: 415

Рекомендації педагогічним працівникам

щодо роботи з учнями з ООП

Діти із порушенням опорно-рухового апарату

 

Такі розлади спостерігаються у 5-7 % дітей і можуть бути вродженими чи набутими. Серед  порушень опорно-рухового апарату виділяють:

  • захворювання нервової системи: дитячий церебральний параліч; поліомієліт;
  • вроджені патології опорно-рухового апарату: вроджений вивих стегна, кривошия, клишоногість та інші деформації стоп; аномалії розвитку хребта (сколіоз); недорозвиток і дефекти кінцівок: аномалії розвитку пальців кисті; артрогрипоз (природжене каліцтво);
  • набуті захворювання та ураження опорно-рухового апарату: травматичні ушкодження спинного мозку і кінцівок; поліартрит; захворювання скелету (туберкульоз, пухлини кісток, остеомієліт), системні захворювання скелету (хондродитрофія, рахіт).

У всіх цих дітей провідним порушенням є недорозвиток, порушення або втрата рухових функцій. Домінуючим серед цих розладів є дитячий церебральний параліч (близько 90%).

 

Діти із дитячим церебральним паралічем (ДЦП)

 

Церебральний параліч виникає внаслідок уражень мозку плоду у допологовий період та  пологів. Серед факторів, що призводять до церебрального паралічу - киснева недостатність, пологові черепно-мозкові травми, інтоксикація в період вагітності, інфекційні захворювання тощо. Частота  дитячого церебрального паралічу у популяції - 1,7 випадків на 1000 дітей.

Характерними для ДЦП є рухові розлади (паралічі, неповні паралічі), неспроможність контролювати та координувати рухи, мимовільність рухів, порушення загальної та дрібної моторики, рівноваги, просторової орієнтації, мовлення, слуху та зору, залежно від того, які відділи мозку зазнали ураження, підвищена виснажуваність, нестійкий емоційний тонус. Ці стани можуть посилюватися при хвилюванні, несподіваному зверненні до дитини, перевтомі, намаганнях виконати певні цілеспрямовані дії. Чим значніші ураження мозку, тим сильніші прояви церебрального паралічу. Проте церебральний параліч не  прогресує з часом.

Залежно від тяжкості ураження, такі діти можуть пересуватися самостійно, на милицях за  допомогою "ходунка", у візку. Водночас, чимало з них можуть навчатися у звичайній школі за умови створення для них безбар'єрного середовища, забезпечення спеціальним устаткуванням (пристрої для письма; шини, які допомагають краще контролювати рухи рук; робоче місце, що дає змогу утримувати певне положення тіла тощо).

Зазвичай, діти із церебральним паралічем можуть потребувати різних видів допомоги. Спеціальне навчання та послуги можуть охоплювати фізичну терапію, окупаційну терапію та логопедичну допомогу.

 Фізична терапія допомагає розвивати м'язи, навчитися краще ходити, сидіти та утримувати рівновагу.

Окупаційна терапія допомагає розвивати моторні функції (одягатися, їсти, писати, виконувати  повсякденні дії).

Логопедичні послуги допомагають розвивати комунікаційні навички, коригувати порушену вимову (що пов'язано зі слабкими м'язами язика та гортані).

На додаток до терапевтичних послуг та спеціального обладнання дітям із церебральним паралічем  може знадобитися допоміжна техніка. Зокрема: с

Комунікаційні пристрої (від найпростіших до найскладніших). Комунікаційні дошки, наприклад, з малюнками, символами, буквами або словами. Учень може спілкуватися вказуючи пальцем або очима на малюнки, символи. Існують і більш складні комунікаційні пристрої, в яких використовуються голосові синтезатори, що допомагають „розмовляти" з іншими.

Комп 'ютерні технології (від простих електронних пристроїв до складних комп'ютерних програм,  які працюють від простих адаптованих клавіш).

 

Кілька порад вчителеві

  • Дізнайтеся більше про церебральний параліч, про організації, які надають допомогу та джерела з  яких ви можете отримати корисну інформацію.
  • Інколи вигляд учня з церебральним паралічем справляє враження, що він не зможе навчатися як  інші. Зосередьте увагу на конкретній дитині і дізнайтеся безпосередньо про її особисті потреби і  здібності.
  • Проконсультуйтеся з іншими вчителями, які у попередні роки навчали дитину, стосовно організації навчального середовища для саме цього учня. Батьки найкраще знають потреби своєї дитини. Вони можуть чимало розповісти про особливі потреби та можливості учня. Залучивши у свою команду фізіотерапевта, логопеда та інших спеціалістів, ви зможете використати найкращі підходи для конкретного учня, з огляду на його індивідуальні та фізичні можливості.
  • Шлях учня до його робочого місця має бути безперешкодним (зручне відкривання дверей, достатньо широкі проходи між партами тощо). Продумайте, яким чином він діставатиметься класу, пересуватиметься у межах школи, користуватиметься туалетом тощо. Ймовірно у заю доведеться зробити певні архітектурні зміни (пандус, спеціальні поручні, пристосування у тyалеті тощо)
  • Можливо знадобиться, щоб хтось з персоналу чи учнів завжди був готовий допомогти учневі з церебральним паралічем (потримати двері доки заїде візок, під час подолання сходів чи порогів тощо). Такі помічники мають бути проінструктованими спеціалістом (ортопедом, фізіотерапевт інструктором з лікувальної фізкультури).
  • Навчіться використовувати допоміжні технології. Знайдіть експертів у школі та поза її межами, які б допомогли вам. Допоміжні технології можуть зробити вашого учня незалежним (спеціальні  пристрої для письма, додаткове устаткування для комп'ютера тощо).
  • 3 допомогою фахівців чи батьків облаштуйте робоче місце учня з урахуванням його фізичного стану та особливостей розвитку навчальних навичок (для утримання постави у зручному положенні, для обмеження мимовільних рухів, полегшення письма, читання).
  • Проконсультуйтеся з фізіотерапевтом стосовно режиму навантаження учня, необхідних перерв і вправ. Нагадуйте про це учневі та стежте, щоб він не перевтомлювався.
  • Іноді у дітей з церебральним паралічем може спостерігатися зниження слуху на високочастотні тони, водночас, зберігається на низькі. Намагайтеся говорити на нижчих тонах, переконайтеся, що учень добре чує звуки т, к, с, п, е, ф, ш.
  • Знизьте вимоги до письмових робіт учня. Можливо йому буде зручно використовувати спеціальні пристосування, комп'ютер чи інші технічні засоби.
  • Стежте, щоб необхідні матеріали, навчальне приладдя, унаочнення були    у межах досяжності учня.
  • Не обтяжуйте учня надмірним піклуванням. Допомагайте, коли напевно знаєте, що він не може щось подолати, або коли він звернеться по допомогу.
  • Учневі необхідно більше часу для виконання завдання. Адаптуйте вправи відповідним чином розробіть завдання у вигляді тестів тощо.

 

Діти із гіперактивністю та дефіцитом уваги

 

Один з поширених розладів, притаманний за різними даними 3-5 - 8-15% дітей та 4-5% дорослих. Причини цього стану досі вивчаються. Серед факторів, що спричинюють його, можна виділити спадкові та соматичні порушення (соматичний - від грец. - тіло, тілесний - у медичній практиці використовується для визначення явищ, які пов'язані з тілом, на відміну від явищ психічного характеру. Хвороби за цією ознакою поділяють на соматичні та психічні). У таких дітей спостерігається комплекс клінічних, фізіологічних психологічних і біохімічних змін, іноді певні мінімальні мозкові дисфункції (збірна група різних паталогічних станів, які проявляються у комбінованих порушеннях сприймання, моторики, уваги) тощо. Водночас, такий стан може нагадувати низку інших порушень: неврози, затримку психічного розвитку: аутизм, деякі психічні розлади та ін. Іноді гіперактивність з дефіцитом уваги важко відмежувати від нормального розвитку з характерною для певного віку руховою активністю, від особливостей темпераменту окремих дітей. Зазвичай цей стан частіше спостерігається у хлопчиків.

Серед характерних ознак гіперактивності з дефіцитом уваги можна виділити надмірну актививність порушення уваги, імпульсивність у соціальній поведінці, проблеми у стосунках з оточуючими, порушення поведінки, труднощі у навчанні, низьку академічну успішність, низьку самооцінку тощо.

Якщо дитині вчасно не надається психолого-педагогічна допомога, у підлітковому віці цей стан може перерости в антисоціальну поведінку.

Педагог, помітивши ознаки гіперактивності із дефіцитом уваги, має залучити до команди фахівців психолога, невропатолога, терапевта, батьків. В окремих випадках може знадобитися медикаментозне лікування. У повсякденній роботі та спілкуванні з учнем всі члени команди мають дотримуватися виробленої спільної стратегії поведінки. Корисними будуть і сімейні психологічні тренінги, які знизять рівень стресу в родині, зменшать ймовірність конфліктів у соціальній взаємодії з дитиною, вироблять у  батьків навички позитивного спілкування з нею.

 

Кілька порад вчителеві

  • Найдоцільніше посадити учня за першу парту, він менше відволікатиметься.
  • Розклад уроків має враховувати обмежені можливості учня зосереджуватися та сприймати матеріал.
  • Види діяльності на уроці мають бути структурованими для учня у вигляді картки чітко сформульованих дій, алгоритму виконання завдання.
  • Вказівки мають бути короткими та чіткими, повторюватися кількаразово.
  • Учневі важко зосередитися, тому його потрібно кількаразово спонукати до виконання; контролювати цей процес до його завершення, адаптувати завдання таким чином, щоб учень встигав працювати у темпі всього класу.
  • Домагайтеся виконання завдання і перевіряйте його.
  • Знаходьте різноманітні можливості для виступу учня перед класом (наприклад, як саме виконував завдання, що робив під час чергування, як готував творчу роботу тощо).
  • Навчальний матеріал потрібно по можливості унаочнити настільки, щоб він утримував увагу учня і  був максимально інформативним.
  • Хваліть дитину, використовуйте зворотній зв’язок емоційно реагуйте на найменші досягнення.
  • Необхідно постійно заохочувати учня, рідше явно вказувати на хиби, віднаходити коректні способи вказати на помилки.
  • Потрібно виробляти позитивну мотивацію у навчанні.
  • Спирайтеся на сильні сторони учня, відзначайте його особливі успіхи, особливо у діяльності до якої він виявляє інтерес.
  • У разі епатажних чи неадекватних проявів чи дій учня, дотримуйтеся тактики поведінки, обраної командою фахівців.
  • Тісно, якомога частіше спілкуйтеся і співпрацюйте з батьками учня.

На завершення

Поширення практики інклюзивного підходу, потребує реалізації наступних кроків:

  • узгодження чіткої та цілеспрямованої інклюзивної політики з відповідними фінансовими ресурсами;
  • ефективних зусиль з інформування громадськості з метою подолання упереджень і формування позитивних поглядів;
  • здійснення широкої програми орієнтації та підготовки персоналу та організації необхідних додаткових/спеціальних послуг;
  • зміни у всіх аспектах шкільного навчання: у навчанні педагогів та іншого шкільного персоналу, навчальних планах, приміщеннях, організації навчального процесу, в оцінці, залученні фахівців, цінностях школи та діяльності, що виходить за межі навчального плану.

Переважна більшість відповідних змін не стосується лише дітей з особливими освітніми потребами. Вони є частиною більш широкої реформи у сфері освіти, необхідної для покращення її якості та відповідності, а також заохочення всіх учнів досягати вищого рівня у навчанні. У Всесвітній декларації про освіту для всіх підкреслюється необхідність особистісно орієнтованого підходу для забезпечення успішного навчання всіх дітей у школі.

Поширення більш гнучких, адаптованих систем, здатних повною мірою враховувати різноманітні потреб дітей, сприятиме підвищенню шкільної успішності та залученню до освіти всіх дітей.

Сподіваємося, що наведені вище поради будуть корисними для повсякденної роботи педагога у класі, де навчається дитина з особливими освітніми потребами.


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було підтверджено

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень