Розвиток мовлення дітей дошкільного віку за допомогою сюжетно-рольової гри
Невичерпні ті знання, уміння, які дитина набуває в іграх, особливо в сюжетно-рольових. Граючись, дитина навчається, але жодне навчання неможливе без допомоги основного — мовлення. У грі дітей ми маємо передовсім зважати на інтереси розвитку їхнього мовлення.
Самодіяльність в галузі мовлення дітей ні в чому не виражається так яскраво і інтенсивно, як у грі і через гру — у праці. До організації гри і образотворчої діяльності дітей головним чином спрямовані заходи щодо розвитку їхнього мовлення. Така турбота має передбачати інтереси організації як дидактичних, так і творчих, сюжетно-рольових ігор.
Слід усіляко сприяти тому, щоб цей відповідальний період у житті дитини, період оволодівання всією моторною сферою, зокрема мовленнєвим моторним апаратом, мав сприятливий перебіг. Однією з найголовніших умов для цього є позитивний емоційний стан дитини. Задоволення і радість мають бути незмінними супутниками життя дітей, найкращим чином сприяти їхньому нервово-психічному розвитку і передовсім розвитку мовлення.
Сенсорний і мовленнєвий розвиток дитини вдосконалюється тоді, коли вони поєднані між собою. Розвиток відчуттів і сприйняття перебуває у безпосередньому зв'язку з розвитком мислення і мовлення. Накопичення уявлень і знань відбувається через сприйняття, а тому турбота про розвиток мовлення має супроводжуватися турботою про розвиток органів чуття і сприйняття.
Розвиток мовлення дітей відбувається у сюжетно-рольових іграх. У грі дитина «розмовляє» з героями казок, «виховує» інших малят, «готує» обід, «лікує» ляльок, ведмедиків, «літає» у Космос. У грі можна все це робити. У грі не можна лише мовчати. Дитина говорить... «Якщо ти не їстимеш, — звертається п'ятирічна Іринка до своєї доньки-ляльки, — я не розповім тобі казку. Молодець, швидко з'їла! Тепер слухай казку про Курочку Рябу...». Дівчинка розповідає ляльці знайому казку, імітуючи інтонацію своєї бабусі.
Ігри з лялькою, ведмедиком, зайчиком та іншими образними іграшками спонукають дитину до розмов, активізують її словник. Після п'яти років у дітей виникає потреба в колективних іграх, розмови з іграшкою наодинці їх уже не влаштовують. Вони хочуть грати у справжню сім'ю, щоб там були і батько, і мати, і бабуся, і дідусь. Діти, які не відвідують дитячого садка (та ще й коли одна дитина в сім'ї), часто звертаються до дорослих із проханням пограти разом із ними: «Мамо, пограймо в "доньки-матері". Я буду мамою, а ти — моя донька. Ти бери ляльку і грайся як маленька, будеш робити все, що я скажу. Добре?» — лагідно дивиться на матір дівчинка. «І що це ти за дурниці вигадала, яка ж з мене донька! Грай сама з лялькою у мене бракує часу», — байдуже відповідає мати. Дівчинка ображена, але згадала про бабусю: «Бабусю, ти хочеш бути моєю донечкою? Пограйся зі мною».
Гра допоможе батькам проаналізувати свої дії і мовлення у стосунках із дитиною, оскільки гра — це дзеркало сімейних стосунків. У грі дитина копіює і жести, міміку, й інтонацію, і зміст мовлення дорослих. Добре, якщо у грі візьмуть участь сусідські діти — гра буде цікавішою і змістовнішою, вона сприятиме вихованню почуття колективізму.
Сюжетно-рольові ігри за тематикою і за глибиною відображення дійсності у різних дітей різні. Вони індивідуальні і за емоційно-виразною характеристикою, і за усвідомленим життєвим досвідом. Водночас у творчих сюжетних іграх закладено основу для колективної діяльності, ігрової співпраці, спілкування і спільного розв'язання ігрових завдань, переходу до відображення у грі стосунків між людьми. Сюжетна гра — самостійна. Вона не може не враховувати життєвого досвіду дітей або передаватися в готовому вигляді як гра навчальна.
