Всесвітній день абетки Брайля
Всесвітній день абетки Брайля ми відзначаємо 4 січня, в день народження її автора. Без можливості читати важко уявити собі людське життя загалом, а особливо – навчання дітей. На жаль, люди, які мають дуже слабкий зір або не бачать зовсім, позбавлені можливості читати звичайні книги. Це значно знижує якість їхнього життя, а незрячі діти не можуть отримати повноцінну освіту. Саме з метою допомогти таким людям подолати проблему, що здавалася безнадійною, і було створено абетку Брайля – особливі тактильні символи, що дозволяють незрячим читати нарівні з іншими людьми.
Як виникла ідея відзначати Всесвітній день абетки Брайля?
4 січня 1809 року у Франції в сім’ї майстра шкіряної справи Сімона-Рене Брайля народився син, якого назвали Луї. На той час в родині вже було троє старших дітей. Одного разу, граючись у майстерні батька гострим шилом, трирічний Луї поранив око. Сталося запалення, яке згодом перейшло й на друге око. В результаті до п’ятирічного віку хлопчик осліп.
У ті часи для незрячих було дуже мало можливостей, але батьки Луї хотіли, щоб він неодмінно отримав освіту. Хлопчик ходив у місцеву школу, хоч не мав змоги читати й писати, а міг лише слухати. Попри це, він був відмінником у школі завдяки своїй прекрасній пам’яті.
У віці 10 років Луї почав навчатися в Національному університеті для незрячої молоді в Парижі, де став одним з кращих учнів, навіть навчився грати на органі та фортепіано.
Молодий Брайль завжди прагнув більшого, йому хотілося отримувати знання з книг нарівні зі здоровими людьми. В ті часи незрячі користувалися книгами з рельєфно-лінійним шрифтом Валентина Гаюї. Але, на жаль, у бібліотеці спеціалізованого навчального закладу було всього 14 книг, а незграбний лінійний шрифт був незручним і важким для сприйняття.
В 1821 році до університету навідався колишній військовий Шарль Барб’є. Він був відомий своїм винаходом так званого «нічного письма» – кодом, що складався з дванадцяти тактильно відчутних крапок. Цей код дозволяв ділитися секретною інформацією на війні беззвучно та в темряві. Барб’є розповів про свій метод незрячим учням, серед яких був і Луї.
Систему Барб’є було важко збагнути солдатам, для яких вона призначалася, і в армії вона не прижилася. Але Брайль опанував її дуже швидко. Він не тільки вивчив тактильний код, але і вдосконалив його. Для цього юний винахідник наполегливо експериментував з геометричними фігурами, вирізаними з різних матеріалів, з цвяхами, забитими в дошки, та з іншими способами розпізнавання закодованого тексту.
Зрештою він зупинився на коді з відчутних на дотик крапок розміром з кінчик пальця. Для цього Луї зменшив кількість крапок, що позначали одну літеру чи цифру, з дванадцяти до шести. Це дозволило відчувати кінчиком пальця увесь символ одночасно.
Змінюючи кількість та розташування крапок, Брайль закодував літери, розділові знаки, цифри, математичні та музичні знаки. Пальцем правої руки читач торкався рельєфних крапок, а лівою переходив до наступного рядка, розуміючи написане так само плавно та швидко, як люди з нормальним зором.
Простота цієї ідеї вже тоді дозволяла почати масове виробництво книг у такому форматі, в якому тисячі незрячих могли читати, проводячи кінчиком пальця по відчутним на дотик крапкам. До свого п’ятнадцятиріччя в 1824 році підліток майже завершив формування нової абетки.
В 1828 році Брайль закінчив навчання в університеті та став викладачем у цьому ж закладі. А вже наступного року вийшла його перша книга, в якій пояснювалася система кодів новоствореного шрифту.
Здавалося б, на цьому можна було зупинитися, але це було не для активного та невгамовного юнака. В 1835 році він захворів на туберкульоз, та все одно намагався винайти для свого методу нові можливості, тому в 1837 році додав до абетки нові математичні та музичні символи і випустив книгу з розширеною системою кодування тексту.
Помер Луї Брайль в Парижі 6 січня 1852 року. Його поховали в місті Кувр, звідки він був родом, а в 1952 році перепоховали в Паризькому Пантеоні.
Незрячі студенти від самого початку були в захваті від шрифту Брайля, але викладачам і керівництву університету знадобилося багато років, щоб визнати перевагу цього методу.
Спочатку вони вважали його незручним для використання в роботі. Офіційно навчати цій абетці стали лише після смерті її творця – в 1854 році. Розповсюджуватись у світі алфавіт почав з 1860-х років.
