Новини
Синдром провини вцілілого
Синдром провини вцілілого - це явище, яке виникає в людей, які перебували у загрозливих життю або здоров’ю умовах (стихійне лихо, катастрофа, насильство, війна), однак змогли врятуватися або евакуюватися із зони підвищеної небезпеки.
В більшій або меншій мірі синдром провини вцілілого можна зараз спостерігати у багатьох людей. Вони звинувачують себе в тому, що їм вдалося врятуватися в безпечне місце, пощастило жити у відносно спокійному регіоні, випала нагода організувати кращі умови, ніж є в інших людей. Часто можна почути порівняння себе з тими, кому гірше. Відповідно, з’являється відчуття провини та сорому, тому що власна безпека трактується як зрада тих, хто потерпає і знаходиться в небезпеці.
Очевидно, що власний пережитий негативний досвід максимально знецінюється.
Що може свідчити про наявність відчуття провини вцілілого?
поява соматичних симптомів: головний біль, нудота,
порушення сну або його відсутність;
відсутність мотивації до будь-якої діяльності;
порушення харчування, відсутність апетиту;
соціальна ізоляція, відсутність бажання спілкуватися із навколишніми;
поява відчуття сорому за своє перебування в безпечному середовищі;
поява відчуття безсилля та відчаю;
постійний жаль за звичною діяльністю та втратою звичного життя;
перепади настрою;
відсутність мотивації до життя, поява суїцидальних думок.
Синдром провини вцілілого - закономірний процес, який стимулює нас до активної допомоги та підтримки тих, хто цього потребує. В свою чергу, активна діяльність, волонтерство та інші способи підтримки постраждалих допомагають особистості впоратися з власною тривогою та відчуттям безпорадності.
Як конструктивно боротися із почуттям провини вцілілого?
1. Важливо розуміти, що тил - надзвичайно важлива складова загальної ситуації. Це середовище, яке допомагає, підтримує та рятує тих, хто знаходиться в небезпечних умовах. Саме тому необхідно дбати про свій ресурс, щоб була можливість ділитися ним з потребуючими. Для максимально активної діяльності Ви повинні забезпечити базові фізіологічні потреби. Тоді Ви будете корисними і не потребуватимете сторонньої допомоги.
2. Не знецінюйте власні зусилля. Все, що Ви робите - важливе. Я не втомлююся повторювати, що у кожного свій фронт. І там, де Ви можете бути корисними - Ви важливі. Це може бути щось ситуативне, як от: підказати дорогу, допомогти знайти контакти в інтернеті, уточнити про наявність необхідних речей. Або ж, глобальне, як: робота в штабах, робота з вимушено переселеними людьми і т.д. Ми всі деталі великого механізму.
3. Спробуйте ідентифікувати можливості та ресурси, якими Ви володієте. Мова йде про конкретну допомогу іншим. В свою чергу, це допоможе Вам долати сором та відчуття провини. Хай це, можливо, буде не в повну силу. Проте воно буде реальною діяльністю. Робіть те що вмієте найкраще і це буде великим вкладом.
4. Не розпилюйтеся на глобальну діяльність. Потурбуйтеся спочатку про своє найближче оточення. Поступово розширюйте коло власної турботи. Пам’ятайте, що спринтер марафону не добіжить.
5. Принцип шести рукостискань в дії. Допоможіть та підтримайте того, хто поруч. В такому випадку кожен буде відчувати турботу і включеність.
6. Поверніть контакт зі своїми емоціями. Вдавати, що все добре - не найкраща ідея. Ви маєте право відчувати будь-які емоції, незалежно від того, що хтось інший може бути в гіршій ситуації.
Проживайте свої емоції! Плачте (прекрасно виходить кортизол), агресуйте (направляйте в конструктивне русло), здійснюйте фізичні дії для відреагування своїх станів. Неопрацьовані емоції можуть осісти на фізіологічному рівні соматичними хворобами.
7. Це наша спільна війна. Але ця війна не наша вина. Ми не винні в тому, що вона розпочалася. Спрямовуйте енергію злоби, агресії не всередину на себе, а на зовнішнього ворога.
8. Розмовляйте! Спілкуйтеся з тими, хто поруч. Діліться своїми переживаннями. Там, де Ви ресурсні - Ви можете стати підтримкою іншому. І, навпаки, хтось може стати підтримкою Вам.
Нас об’єднує спільна біль!
Кожен з нас окрема клітинка живого організму.
Але ми єдині!
Все буде Україна!
